Ммм, пішла до кінця. Що ж, послухав про себе та Ю. що там "королева" шепоче за спиною. 
Дуже цікаво. Особливо цікаве усвідомлення, що весь цей час, в е с ь, ми виступали в ролі певних функцій, які закривають ті чи інші потреби. І роль дуже проста, доки ти функціонуєш як треба – ти існуєш для неї. Перестаєш підтримувати всю цю структуру – ти ніхто, бруд під нігтями. Вся динаміка з нею працює або в одну сторону, або ніяк. 
Під сумнівом тепер знаходяться абсолютно всі речі та слова. У цього лайна дуже великий строк придатності. Як виявилося. 

Схоже, що знаходжусь у тій стадії, коли це вже не дивує. Дзвіночки, власне, були.
До того ж майже весь останній рік був доволі експериментальним щодо спілкування. Мені було цікаво зняти градус по палаті, бо відчуття було дивне.   Завдяки цьому її поведінка зараз майже не зачіпає. Але вона дуже старається. Звісно, що вона нічого не отримає. Не дам такого задоволення. Навіть смішно, що найгірше покарання для неї – це буквально просто залишити її, щоб побула наодинці із собою.

 
Розумію, що набагато гірший сценарій був би грати в цю гру чесно та щиро. Якщо б це було дійсно так, то наслідки для мене були б відчутнішими. Сам не знаю до кінця, як так вдало підготував себе морально. Напевно, чим глибше придивлявся до ситуації, тим більше розумів до чого все йде. 

Не хочу казати, що це буде уроком чи наукою. Абсолютно ні. Справа не в цьому. Суть лише в змінах. Думки пішли далі моєї голови. Нарешті. Довіра до себе стала ключовим моментом. 
Якщо здається – не здається. 
Якщо викликає негатив – межа порушена. 
Якщо принципово немає бажання чути, бачити, розуміти – не моя проблема й не моя місія розжовувати. 

Три примітивних правила, до яких приходив туго, але все ж таки дійшов.
Тут не було правильних варіантів як на це не подивись. Будь-що сказане чи зроблене використовується для атаки, не більше. Тож не було й немає ніякого поінту нести додаткові контексти. 
Це так ясно відчулось в моменті "х", тож не витрачав свої ресурси.
До такої глибини душі її зачіпив факт моєї субʼєктності, що тепер вона намагається знищити мене в своїй голові. Ну й бонусом знищити моє соціальне коло. Бо вважає що може. Бо відірвана від реальності як ніколи. 
Успіхів, що тут ще сказати? На моє життя це аж ніяким чином не впливає, але мене дивує в ній ця жага крові. 
Що аж так сильно болить? Ну, буває. Переживеш. Тобі ж було так приємно зловтіхати, коли хтось страждає. Тепер побудеш трошки в іншій ролі.