Захотілось подивитись на себе роками потому. Якою я була і що було у моїй голові. Я думала, що змінилась, але тепер я це знаю. Виявляється доводиться дуже швидко дорослішати коли приходить момент Х. Рік жила за кордоном. Знову живу удома. Вже отримала ПТСР від вибухів. Переростала спілкуватись з усіма знайомими з країни гній. Перейшла на українську. Натомість добре заробляю, подорожую, доначу, займаюсь спортом та собою, вчу японську. Нещодавно ми купили машину. І це такий сюр. Бо навіть коли здається світ закінчується - все ще є ти. І поки можеш дихати - живи та рухайся далі.

Перечитала свої записи і тут так багато наївності. Наївна добра дитина яка ще не знала, що на неї чекає далі. Якби ти знала - чи була б ти такою ж? Останній сезон титанів просто розбив мені сердечко, хоча я і знала яким буде фінал. Але все рівно ставилась до нього так наче дивлюсь уперше. І він дуже багато у чому перекликається з моїм сьогоденням.

(залишаю тут цей запис на випадок якщо раптом сайт ще буде живим і я захочу знову зайти і щось прочитати з минулого)